Йов, розділ 7
- Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!…
- Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
- так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили…
- Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку…
- Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка…
- А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони…
- Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра…
- Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене…
- Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,
- не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його…
- Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:
- Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?
- Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,
- то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене…
- І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.
- Я обридив життям… Не повіки ж я житиму!… Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!…
- Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?
- Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш…
- Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
- Я згрішив… Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?
- І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене…
|
Выбор перевода и языка
|