 Йов, розділ 29
- І Йов далі вів мову свою та й сказав:
- О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,
- коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,
- як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,
- коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,
- коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!…
- Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
- як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
- зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
- ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння…
- Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
- бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
- Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
- Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
- Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
- Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
- Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
- І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
- для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй…
- Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
- Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
- По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
- І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик…
- Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
- Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!
|
Выбор перевода и языка
|
Біблія