Приповісті, розділ 7
- Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
- бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,
- прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!
- На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!
- щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.
- Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
- і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,
- проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
- коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.
- Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,
- галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:
- раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона…
- І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
- У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!
- Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!
- Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
- постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном…
- Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!
- Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:
- вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого…
- Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,
- він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,
- як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка…
- А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
- Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,
- бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!
- °ї дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат…
|
Выбор перевода и языка
|